Так от, зібравши зазначене у частині 1, спорядження ми із Дециком вирішили мандрувати. Перший етап нашої поїздки був мега-короткий і мав назву “прощальний”. Оскільки ми доїхали до с. Чистилів Тернопільського району, для того щоб попрощатся із Мішою БАрдашовим, який мав їхати у США в період нашої відсутності. Міша подарував мені з Тарасом, по кептурику: оранжевий і зелений для успіху в подорожі. На дорогу посидівши і випивши пива, поїхали на перехрестя тернопільської обїзної дороги та львівської траси.
Якщо мій годинник на брехун, то стали ми на дорогу 2 липня 2011 року о 14-35. І вже через 5 хвилин нам зупинився чоловяга на “Шевроле лачетті”, який їхав у напрямку ЛЬвова, до аеропорту. Він погодився довезти на до перехрестя на Шегині. По дорозі, водій поводився досить таки серйозно і все критикував українців. Доїхавши до пункту висадки він трохи здивувався, коли ми йому подякували і вийшли з автівки. Мабуть він надіявся гроші взяти, якісь. Та й і пізніше виявилося, що кол я стопив а Тарас говорв, ьто він завтикав сказат, що автостопом, то безплатно. Але то менше з тм оскільки, ніхто нічого нам не сказав.
Перейшли ми з Дециком на іншу сторону перехрестя на Львівській обзній в напрямку Шегині і почали голосувати. Але погода внесли свої корективи у нашу поїздку і заставила нас пройти десь до 1 км, щоб знайти автозаправну станцію, щоб вкритися від дощу.
Автозаправка виявился трохи глуховатою, бо автомобілі досить рідко зупинялися там, а в напрямку Шегині чи навіть ближнього Городка, ніхто не рухався. Все на Стрий та Стрий. Так прочекавши достатньо часу, інколи вже починали думати, що то може варто сідати на буса до Шегні чи переночувати у ЛЬвові, а потім пробуват щастя зранку.
Працівник автозаправки, який побачив наші невдалі спроби, що до зупинк автівок, вирішив нам допоогти зловити буса на Шегині. Але постійнойно ми запізно починали махат, щоб зупинити маршрутка, так і пропустили 3. Проте згодом зупинился автівка, яка їхала до с. Поповичі, там в той час проходв фестиваль “Фортмісія”, щоб забрати сина із компанією. Дядько-водій з радістю взяв нас підвезти до Шегині. На годиннику було 19-40.
Приїхавши до Шегині, ми пішли в магазин купити сигарети та горілку, щоб можна було перенести через кордон і на тому заробити трохи злотих. Правда ми не по цікавилися, що найкраще брати, тому взял 4 пачки “Марльборо” і 1 л. “Немирів”. Виявилося, що це трох дорогі мази, тому в нас потім їх хотіл перекупит за дешевше, ніж ми купили. Скажу наперед, що добре, що ми не продали оскільки, вони досить таки суттєво помогли нам в подальшій подорожі.
Перейшли м кордон без проблем. Митник побачивши нормальні документи, трішки заглянули в наплічники і пропустили далі.
ДОщ то перестава то розпочинався знову, і в з такою супроводжуючою погодою, ми з Медики (назва містечка на польсько-українському кордоні зі сторони Польщі) рушили на 13 км відрізок до м. Перемишль. Йшовши по трасі попутно ловили й автомоболі, які проїзжали. Мабуть м були дійсно щасливими, бо при сутінках поляк Мішек, підібрав нас і довіз до Перемишля.
Мішек любив курит, тому я йому запропонував як презент пачку цигарок. Він, взнак вдячності, доправив нас на виїзд Перемишля в нампрямку Кракова поруч із ліском, де можна було розкласти намет.
Намет ми скоренько розкладали перед брамою якихось господарів. Було вже темно і згори лило. Домовилися встати о 5 ранку.
Добраніч!
Кінець першого дня!
Немає коментарів:
Дописати коментар