Автостопом по Європам день 4 (частина 5)

День четвертий.
Вночі з Тарасом прокидался по кілька разів. Не зовсім приємно було думати, що коли лягали, то світило сонечко, а вночі і над ранок моросив дощ. Дощ дава нам розуміння, що стоп може бути ще гіршим, ніж був попереднього дня.
ПРокинулися. Зібрали намет і пішли по високій траві та холодній росі до заправки. На стоп стали о10-55. НІ фури, ні заїжджі машини так і не зупинялися. Як правило, показували, що звертають тут поблизу. А стояли ми з табличкою ГРАЦ. Приблизно в 11-40 нас підібрала сімя з Чехії, які їхали в Альпи скелелазінням займатися. Так як вони їхали набагато дальше, ніж ГРац і Клягенфурт, то вони нас взял підвезт до Клягенфурту. Хух, повезло!
Під час дороги нас то заливало дощем то пекло сонцем. 14-00 ми на паркінгу біля містечка Крумпендорф, десь приблизно 8-9 км до Клягенфурта. З паркінгу виходили перелазячи через сітку. Спустилися в містечко прямо до з/д вокзалу. Де почал розбиратся із автоматами по продажу квтків на поїзда та міський транспорт. Підійшла дівчинка, Марина, вірменка, яка по вимові зрозуміла, що ми із колишнього СНД, назвавши нас русіш. Погодилася на відвезти до Клягенфурту і провести нам там екскурсію. На перших порах навіть хотіла поговорити з якось подругою, щоб ми переночували на квартирі. Правда не склалося.
Маріна вчиться і проживає в Клягенфурті майже 5 років. Показала нам центр і головні вулички, а також направила нас до місця, де можна дешово купити харчі і скористатися інтернетом. Інтернет використал для того щоб дізнатися куда нам далі їхати і заодно зтелефонувалися з дівчинкою Ларою, яка в Мюнхені погодилася нас приютити.
ПІсля зависання з Тарасом в неті вирішили пройтися містом і поселитися на кемпінгу коло славнозвісного озера Wörthersee. Правда ціна виявилася явно за дорогою. 16 євро з людини і при цьому ви ще ночуєте в своєму наметі. ТО ми любазно відмовилися від таких пропозицій. І пішли шукати, якісь інші варіанти: десь в лісі чи у глухому кутку парку.
Глухй куток парку ми знайшли, правда, у мене пропало бажання там лишитася коли помітили хмари, які сунули, і думали що буде дощ, а там булу досить таки болотиста місцина. Децик скупнувся в озері. І ми пішл шукати нормальне місце для ночовлі.
Ночували ми на паркінгу на якому висаджувалися в обід. Там був туалет з водою і поляна для намету. Правда, перш, ніж вернутися туд ми планували ночувати на лавках над озром, проте коли там їздили поїзда, з регулярність в півгодини, то створювався такий шум, що спати було нереально, хіба якби були затички для вух.
За 4 день ми проїхали 280-290 км однією машиною. За що дуже вдячні чехам Катка і Павел.

Катка і Павел, водії з Чехії.

Австостопом по Європам день 3.

День третій:
Коли ми поселялися у хостелі, то на рецепсій сказали, що до 10 -ої ранку треба виселитися або за 5 євро можна продовжити до 13-00.
Нарахунок сніданку, то ми заплатили додатково 4,5 євро щоб можна було зранку поппоїсти в Хостелі. Прокинулися близько 8-30 і пішли снідати. Сніданок був дуже прикольним, бо то був шведський стіл, на якому можна було набирати скільки завгодно. Вибір продуктів був досить таки різний: всіялкого роду пластівці, молоко, сири, комбаси, булочки, приправи, кава, і чай. Брати можна було скільки б зїв. Але ми чомусь багато так і не їли.
Зібравши речі, я з Тарасом здали кімнату і на рецепсіі нам запропонували залишити наплічники в камері схову. Ми любязно погодилися і повалили гуляти вулицями Відня. Описувати, що ми бачили на вулицях, думаю не зовсім варто.
Близько 14 години ми явно спохватилися, бо треба було чим пошвидше покинути Відень, а то виїхати на автобани не є так легко як здається.
Забігли в супермаркет Хоффер, у якому купили булочки, черешні, ківі, води і пішли до хостелової камери схову, щоб забрати наплічники.
З міста ми вже вибиралися близько 15-30. ПРоблема виникла майже на рівному місці,ми зазделегідь не зовсім поцікавилися, куди найкраще добиратися, щоб виїхати на автобану напямку Грац. ТОму починали чуть розпитувати у водіїв, які керували нас у різних, майже протилежних напрямках. Так вибравши, завдяки мені, найгірший напрямок пішли стопити. Стопили в більшості на автозаправках. Питалися чи вивезуть нас на автобан. Проте ніхто не брав нас через те що в більшості ті заправки були у місті і всі хто там заправлявся продовжували шлях по Відні. Практично кожен хто нам відмовляв, рекомендували йти ближче до автобану. Так ми дойшли до останнього регульованого перехрестя перед автобаном на виїзді з міста, де було біль-менш зручне місце, щоб бажаючі нас могли підібрати.
Простояли ми на перехресті десь до 40 хвилин поки нам не зупинився угороць із Сербії, який ще у 1999 році під час бомбардування Белграду втік до Австрії. Його звали Кіс Бела. Кіс узяв нас підвезти до першої заправки на автобані, яка малу бути приблизно за 40 км. від Відня у нампрямку Граца. ДО заправки ми добралися менше ніж за півгодини. 17-40 і ми на заправці.
На заправці ми вирішили чуть перечекати і як виявлося, що чекали ми там довго через неможлвість виїхати із неї. Хоча тут як пояснення, можна сказат, що було обрано неправильну тактику. МИ підходили до машин, а не стоял на виїзді.
Просилися ми до вечора. Підходили до фур, але ті морозлися. Вирішили переночувати під автобаном. Перед тим як йти на ночівлю повечеряли італійським супчиком в ресторані італійської їжі на заправці. Ціна супу - 4,5 євро. І ще пиво.
Із заправки ми спускалися якоюсь стежкою на перефирійну дорогу, яка вела до невеличкого селища. Намет поставили між гіркою на автобан та полем з пшеницею. Погода була суперова. Крім того перед нашими писками були краєвиди із лісами та горами.
Проїхали близько 40 км.
Закінчення дня третього!