День 6.
Прокинулися ми приблизно о 10 ранку. На 12 годину мали зустрітися з Ларою, яка пішла до свого універу рішати якісь справи. Запрошувала вона нас у вечері піти до одного нічного клубу зависати. Добиралися м до станції Університет (майже як в Києві) досить швидко. Тому ми потім майже півгодини ще чекали Лару коли різних фонтанів.
Зустрівши нашу знайому, пішли споглядати на славетний “Англійський сад”, що є одним із найкрасивіших і найбільших парків у Європі.
Англійський сад справді дуже кльова місцина і жителі Мюнхена мають чим пишатис оскільки там є де провести час. Найбільше що там вразло особсто мене - це швидка ріка, у яку з моста стрибає молодь і буз будь-яких рухів сплавляються до 500 метрів за течією. А ще є неймовірно потудний продній поріг на якому тренуються серфінгісти. Це було дійсно щось грандіозну. ХІба можна було повірити свої очам, коли в центрі континенту, можуть їздти на велоспедах хлопаки із дошками для серфінгу в руках.4
В цьому парку ми пішли скоштувати справжні баварські ковбаски. Як ми помилялися, думаючи що ними є ті самі ковбаски які часто рекламують засмажені на грілі. Виявляється баварськми ковбасками є якісь біленькі сосиск невідомо на чому приготовані і з досить таки специфічним смаком.
Наївшись ми бродили парком, витрачаючи фотокадри на серферів, споглядали на красивих нудисток і відверталися від оголених старих дідів.
ПІсля парку, Тарас сказав що обовязково треба поїхати на “Альянс-Арену”, стадіон на якому грає Баварія, Мюнхен 1860 та збірна Німеччини. Поїхали. Сфотографувались. Тарас пив пиво, а я - каву. На дорогу собі купили льодяник і вгощали по дорозі німців, які з вдячнісю коштували.
ПІсля прогулянки поїхали на квартиру щоб приготувати вечерю для дівчат. Вирішли готувати картоплю по-французьки. Картопля у кінцевому результаті вийшла поїли ми з Тарасом засіли в неті для того щоб знайти маршрут по якому вибиратися з Мюнхена і їхати на Україну.
Кінець 6-го дня. Проїхали 0 км.
пʼятниця, 26 серпня 2011 р.
четвер, 11 серпня 2011 р.
пʼятниця, 5 серпня 2011 р.
Автостопом по Європам день 5 (частина 6)
День пятий.
Містечко Крумпендорф. Паркінг на автобані. ПРокидаємося десь коло 10. І то не від того, що виспалися а від задух, бо надворі десь коло 35 градусів тепла. Піднімалися на відміну від попередніх днів довгенько, бо знали, що ніхто не предреться, що за намет і чого поставили. Для приведення себе в порядок скористалися паркінговою вбиральнею.
Починали думати, яким чином виїзжати звідси ч залишаємося тут, тобто в околицях Клягенфурту. Троха посперечавшись вирішили пхатися в напрямку Філлаха, а потім якось на Мюнхен.
До Філлаха їхали ми з дуже симпатичною австрійкою, угорського походження Анітою. Яка у Філлаху нам помогла розібратися із австрійською сімкарткою і заодно допомогла придбати квтки до Мюнхена.
Так-так. Через не зовсім хороші враження щодо автостопу саме в Австрії ми вирішили зекономити час і поїхати до Мюнхена поїздом, заплативши 66 євро за 1 людину. Як на українські мірк то дуже дорого. Правда, якщо добре знати нюанси то можна їхат було дуже дешевше купивши груповий квиток. Але так вже сталося. До Мюнхена ми їхали через Зальцбург, у якому робили пересадку, правда, на потяги не чекали зовсім. Дорога від Філлаха до Мюнхена зайняла 5 годин. Коли їхали до Зальцбурга познайомлися із офігенними молодими людьми Жасмін і її хлопцем Крістофом.
Вони розповіли про Австрію, про їхні роботи, відпочинки. Вони були дико шоковані дізнавшсь, що наші зарплати дотягують до 200 євро. І дивувалися як з такими зарплатами ми ще подорожуємо по Австрії, а не залишаємося тут на працю.
18-20 наш двоповерховий потяг прибуває до Мюнхена. На Центральному Вокзалі нас зустрічає Лара, яка поселяє нас на 2 ночі у свою квартиру. Знайти Лару нам помогла Лєра, яка із німкеною провела пару місяців у Індонезії.
За 5 євро ми купили добовий груповий квиточок у метро на двох. ДОїхали на квартиру, де поселилися. Лара нам дала запасні ключі і залишила нас на хаті. Помившись, пішли гуляти по центру міста. Ірландський паб, старі вулиці, купа арабів і турків. Додому приїхали після 00-00. Ще пізніше прийшла пяна Лара, яка ще до 3-тьою говорила з Дециком, а я спав, бо з моєю англійською там не було що робити.
Щодного кілометра стопом. ПРоте найбільше грошей потрачено було саме в пятий день.
Жасмін і Крістоф.
Містечко Крумпендорф. Паркінг на автобані. ПРокидаємося десь коло 10. І то не від того, що виспалися а від задух, бо надворі десь коло 35 градусів тепла. Піднімалися на відміну від попередніх днів довгенько, бо знали, що ніхто не предреться, що за намет і чого поставили. Для приведення себе в порядок скористалися паркінговою вбиральнею.
Починали думати, яким чином виїзжати звідси ч залишаємося тут, тобто в околицях Клягенфурту. Троха посперечавшись вирішили пхатися в напрямку Філлаха, а потім якось на Мюнхен.
До Філлаха їхали ми з дуже симпатичною австрійкою, угорського походження Анітою. Яка у Філлаху нам помогла розібратися із австрійською сімкарткою і заодно допомогла придбати квтки до Мюнхена.
Так-так. Через не зовсім хороші враження щодо автостопу саме в Австрії ми вирішили зекономити час і поїхати до Мюнхена поїздом, заплативши 66 євро за 1 людину. Як на українські мірк то дуже дорого. Правда, якщо добре знати нюанси то можна їхат було дуже дешевше купивши груповий квиток. Але так вже сталося. До Мюнхена ми їхали через Зальцбург, у якому робили пересадку, правда, на потяги не чекали зовсім. Дорога від Філлаха до Мюнхена зайняла 5 годин. Коли їхали до Зальцбурга познайомлися із офігенними молодими людьми Жасмін і її хлопцем Крістофом.
Вони розповіли про Австрію, про їхні роботи, відпочинки. Вони були дико шоковані дізнавшсь, що наші зарплати дотягують до 200 євро. І дивувалися як з такими зарплатами ми ще подорожуємо по Австрії, а не залишаємося тут на працю.
18-20 наш двоповерховий потяг прибуває до Мюнхена. На Центральному Вокзалі нас зустрічає Лара, яка поселяє нас на 2 ночі у свою квартиру. Знайти Лару нам помогла Лєра, яка із німкеною провела пару місяців у Індонезії.
За 5 євро ми купили добовий груповий квиточок у метро на двох. ДОїхали на квартиру, де поселилися. Лара нам дала запасні ключі і залишила нас на хаті. Помившись, пішли гуляти по центру міста. Ірландський паб, старі вулиці, купа арабів і турків. Додому приїхали після 00-00. Ще пізніше прийшла пяна Лара, яка ще до 3-тьою говорила з Дециком, а я спав, бо з моєю англійською там не було що робити.
Щодного кілометра стопом. ПРоте найбільше грошей потрачено було саме в пятий день.
Автостопом по Європам день 4 (частина 5)
День четвертий.
Вночі з Тарасом прокидался по кілька разів. Не зовсім приємно було думати, що коли лягали, то світило сонечко, а вночі і над ранок моросив дощ. Дощ дава нам розуміння, що стоп може бути ще гіршим, ніж був попереднього дня.
ПРокинулися. Зібрали намет і пішли по високій траві та холодній росі до заправки. На стоп стали о10-55. НІ фури, ні заїжджі машини так і не зупинялися. Як правило, показували, що звертають тут поблизу. А стояли ми з табличкою ГРАЦ. Приблизно в 11-40 нас підібрала сімя з Чехії, які їхали в Альпи скелелазінням займатися. Так як вони їхали набагато дальше, ніж ГРац і Клягенфурт, то вони нас взял підвезт до Клягенфурту. Хух, повезло!
Під час дороги нас то заливало дощем то пекло сонцем. 14-00 ми на паркінгу біля містечка Крумпендорф, десь приблизно 8-9 км до Клягенфурта. З паркінгу виходили перелазячи через сітку. Спустилися в містечко прямо до з/д вокзалу. Де почал розбиратся із автоматами по продажу квтків на поїзда та міський транспорт. Підійшла дівчинка, Марина, вірменка, яка по вимові зрозуміла, що ми із колишнього СНД, назвавши нас русіш. Погодилася на відвезти до Клягенфурту і провести нам там екскурсію. На перших порах навіть хотіла поговорити з якось подругою, щоб ми переночували на квартирі. Правда не склалося.
Маріна вчиться і проживає в Клягенфурті майже 5 років. Показала нам центр і головні вулички, а також направила нас до місця, де можна дешово купити харчі і скористатися інтернетом. Інтернет використал для того щоб дізнатися куда нам далі їхати і заодно зтелефонувалися з дівчинкою Ларою, яка в Мюнхені погодилася нас приютити.
ПІсля зависання з Тарасом в неті вирішили пройтися містом і поселитися на кемпінгу коло славнозвісного озера Wörthersee. Правда ціна виявилася явно за дорогою. 16 євро з людини і при цьому ви ще ночуєте в своєму наметі. ТО ми любазно відмовилися від таких пропозицій. І пішли шукати, якісь інші варіанти: десь в лісі чи у глухому кутку парку.
Глухй куток парку ми знайшли, правда, у мене пропало бажання там лишитася коли помітили хмари, які сунули, і думали що буде дощ, а там булу досить таки болотиста місцина. Децик скупнувся в озері. І ми пішл шукати нормальне місце для ночовлі.
Ночували ми на паркінгу на якому висаджувалися в обід. Там був туалет з водою і поляна для намету. Правда, перш, ніж вернутися туд ми планували ночувати на лавках над озром, проте коли там їздили поїзда, з регулярність в півгодини, то створювався такий шум, що спати було нереально, хіба якби були затички для вух.
За 4 день ми проїхали 280-290 км однією машиною. За що дуже вдячні чехам Катка і Павел.
Катка і Павел, водії з Чехії.
Вночі з Тарасом прокидался по кілька разів. Не зовсім приємно було думати, що коли лягали, то світило сонечко, а вночі і над ранок моросив дощ. Дощ дава нам розуміння, що стоп може бути ще гіршим, ніж був попереднього дня.
ПРокинулися. Зібрали намет і пішли по високій траві та холодній росі до заправки. На стоп стали о10-55. НІ фури, ні заїжджі машини так і не зупинялися. Як правило, показували, що звертають тут поблизу. А стояли ми з табличкою ГРАЦ. Приблизно в 11-40 нас підібрала сімя з Чехії, які їхали в Альпи скелелазінням займатися. Так як вони їхали набагато дальше, ніж ГРац і Клягенфурт, то вони нас взял підвезт до Клягенфурту. Хух, повезло!
Під час дороги нас то заливало дощем то пекло сонцем. 14-00 ми на паркінгу біля містечка Крумпендорф, десь приблизно 8-9 км до Клягенфурта. З паркінгу виходили перелазячи через сітку. Спустилися в містечко прямо до з/д вокзалу. Де почал розбиратся із автоматами по продажу квтків на поїзда та міський транспорт. Підійшла дівчинка, Марина, вірменка, яка по вимові зрозуміла, що ми із колишнього СНД, назвавши нас русіш. Погодилася на відвезти до Клягенфурту і провести нам там екскурсію. На перших порах навіть хотіла поговорити з якось подругою, щоб ми переночували на квартирі. Правда не склалося.
Маріна вчиться і проживає в Клягенфурті майже 5 років. Показала нам центр і головні вулички, а також направила нас до місця, де можна дешово купити харчі і скористатися інтернетом. Інтернет використал для того щоб дізнатися куда нам далі їхати і заодно зтелефонувалися з дівчинкою Ларою, яка в Мюнхені погодилася нас приютити.
ПІсля зависання з Тарасом в неті вирішили пройтися містом і поселитися на кемпінгу коло славнозвісного озера Wörthersee. Правда ціна виявилася явно за дорогою. 16 євро з людини і при цьому ви ще ночуєте в своєму наметі. ТО ми любазно відмовилися від таких пропозицій. І пішли шукати, якісь інші варіанти: десь в лісі чи у глухому кутку парку.
Глухй куток парку ми знайшли, правда, у мене пропало бажання там лишитася коли помітили хмари, які сунули, і думали що буде дощ, а там булу досить таки болотиста місцина. Децик скупнувся в озері. І ми пішл шукати нормальне місце для ночовлі.
Ночували ми на паркінгу на якому висаджувалися в обід. Там був туалет з водою і поляна для намету. Правда, перш, ніж вернутися туд ми планували ночувати на лавках над озром, проте коли там їздили поїзда, з регулярність в півгодини, то створювався такий шум, що спати було нереально, хіба якби були затички для вух.
За 4 день ми проїхали 280-290 км однією машиною. За що дуже вдячні чехам Катка і Павел.
Підписатися на:
Дописи (Atom)