 |
| Джерело: My own English diary |
пʼятниця, 7 жовтня 2011 р.
пʼятниця, 26 серпня 2011 р.
Автостопом по Європам день 6 (частина 7)
День 6.
Прокинулися ми приблизно о 10 ранку. На 12 годину мали зустрітися з Ларою, яка пішла до свого універу рішати якісь справи. Запрошувала вона нас у вечері піти до одного нічного клубу зависати. Добиралися м до станції Університет (майже як в Києві) досить швидко. Тому ми потім майже півгодини ще чекали Лару коли різних фонтанів.
Зустрівши нашу знайому, пішли споглядати на славетний “Англійський сад”, що є одним із найкрасивіших і найбільших парків у Європі.
Англійський сад справді дуже кльова місцина і жителі Мюнхена мають чим пишатис оскільки там є де провести час. Найбільше що там вразло особсто мене - це швидка ріка, у яку з моста стрибає молодь і буз будь-яких рухів сплавляються до 500 метрів за течією. А ще є неймовірно потудний продній поріг на якому тренуються серфінгісти. Це було дійсно щось грандіозну. ХІба можна було повірити свої очам, коли в центрі континенту, можуть їздти на велоспедах хлопаки із дошками для серфінгу в руках.4
В цьому парку ми пішли скоштувати справжні баварські ковбаски. Як ми помилялися, думаючи що ними є ті самі ковбаски які часто рекламують засмажені на грілі. Виявляється баварськми ковбасками є якісь біленькі сосиск невідомо на чому приготовані і з досить таки специфічним смаком.
Наївшись ми бродили парком, витрачаючи фотокадри на серферів, споглядали на красивих нудисток і відверталися від оголених старих дідів.
ПІсля парку, Тарас сказав що обовязково треба поїхати на “Альянс-Арену”, стадіон на якому грає Баварія, Мюнхен 1860 та збірна Німеччини. Поїхали. Сфотографувались. Тарас пив пиво, а я - каву. На дорогу собі купили льодяник і вгощали по дорозі німців, які з вдячнісю коштували.
ПІсля прогулянки поїхали на квартиру щоб приготувати вечерю для дівчат. Вирішли готувати картоплю по-французьки. Картопля у кінцевому результаті вийшла поїли ми з Тарасом засіли в неті для того щоб знайти маршрут по якому вибиратися з Мюнхена і їхати на Україну.
Кінець 6-го дня. Проїхали 0 км.
Прокинулися ми приблизно о 10 ранку. На 12 годину мали зустрітися з Ларою, яка пішла до свого універу рішати якісь справи. Запрошувала вона нас у вечері піти до одного нічного клубу зависати. Добиралися м до станції Університет (майже як в Києві) досить швидко. Тому ми потім майже півгодини ще чекали Лару коли різних фонтанів.
Зустрівши нашу знайому, пішли споглядати на славетний “Англійський сад”, що є одним із найкрасивіших і найбільших парків у Європі.
Англійський сад справді дуже кльова місцина і жителі Мюнхена мають чим пишатис оскільки там є де провести час. Найбільше що там вразло особсто мене - це швидка ріка, у яку з моста стрибає молодь і буз будь-яких рухів сплавляються до 500 метрів за течією. А ще є неймовірно потудний продній поріг на якому тренуються серфінгісти. Це було дійсно щось грандіозну. ХІба можна було повірити свої очам, коли в центрі континенту, можуть їздти на велоспедах хлопаки із дошками для серфінгу в руках.4
В цьому парку ми пішли скоштувати справжні баварські ковбаски. Як ми помилялися, думаючи що ними є ті самі ковбаски які часто рекламують засмажені на грілі. Виявляється баварськми ковбасками є якісь біленькі сосиск невідомо на чому приготовані і з досить таки специфічним смаком.
Наївшись ми бродили парком, витрачаючи фотокадри на серферів, споглядали на красивих нудисток і відверталися від оголених старих дідів.
ПІсля парку, Тарас сказав що обовязково треба поїхати на “Альянс-Арену”, стадіон на якому грає Баварія, Мюнхен 1860 та збірна Німеччини. Поїхали. Сфотографувались. Тарас пив пиво, а я - каву. На дорогу собі купили льодяник і вгощали по дорозі німців, які з вдячнісю коштували.
ПІсля прогулянки поїхали на квартиру щоб приготувати вечерю для дівчат. Вирішли готувати картоплю по-французьки. Картопля у кінцевому результаті вийшла поїли ми з Тарасом засіли в неті для того щоб знайти маршрут по якому вибиратися з Мюнхена і їхати на Україну.
Кінець 6-го дня. Проїхали 0 км.
четвер, 11 серпня 2011 р.
пʼятниця, 5 серпня 2011 р.
Автостопом по Європам день 5 (частина 6)
День пятий.
Містечко Крумпендорф. Паркінг на автобані. ПРокидаємося десь коло 10. І то не від того, що виспалися а від задух, бо надворі десь коло 35 градусів тепла. Піднімалися на відміну від попередніх днів довгенько, бо знали, що ніхто не предреться, що за намет і чого поставили. Для приведення себе в порядок скористалися паркінговою вбиральнею.
Починали думати, яким чином виїзжати звідси ч залишаємося тут, тобто в околицях Клягенфурту. Троха посперечавшись вирішили пхатися в напрямку Філлаха, а потім якось на Мюнхен.
До Філлаха їхали ми з дуже симпатичною австрійкою, угорського походження Анітою. Яка у Філлаху нам помогла розібратися із австрійською сімкарткою і заодно допомогла придбати квтки до Мюнхена.
Так-так. Через не зовсім хороші враження щодо автостопу саме в Австрії ми вирішили зекономити час і поїхати до Мюнхена поїздом, заплативши 66 євро за 1 людину. Як на українські мірк то дуже дорого. Правда, якщо добре знати нюанси то можна їхат було дуже дешевше купивши груповий квиток. Але так вже сталося. До Мюнхена ми їхали через Зальцбург, у якому робили пересадку, правда, на потяги не чекали зовсім. Дорога від Філлаха до Мюнхена зайняла 5 годин. Коли їхали до Зальцбурга познайомлися із офігенними молодими людьми Жасмін і її хлопцем Крістофом.
Вони розповіли про Австрію, про їхні роботи, відпочинки. Вони були дико шоковані дізнавшсь, що наші зарплати дотягують до 200 євро. І дивувалися як з такими зарплатами ми ще подорожуємо по Австрії, а не залишаємося тут на працю.
18-20 наш двоповерховий потяг прибуває до Мюнхена. На Центральному Вокзалі нас зустрічає Лара, яка поселяє нас на 2 ночі у свою квартиру. Знайти Лару нам помогла Лєра, яка із німкеною провела пару місяців у Індонезії.
За 5 євро ми купили добовий груповий квиточок у метро на двох. ДОїхали на квартиру, де поселилися. Лара нам дала запасні ключі і залишила нас на хаті. Помившись, пішли гуляти по центру міста. Ірландський паб, старі вулиці, купа арабів і турків. Додому приїхали після 00-00. Ще пізніше прийшла пяна Лара, яка ще до 3-тьою говорила з Дециком, а я спав, бо з моєю англійською там не було що робити.
Щодного кілометра стопом. ПРоте найбільше грошей потрачено було саме в пятий день.
Жасмін і Крістоф.
Містечко Крумпендорф. Паркінг на автобані. ПРокидаємося десь коло 10. І то не від того, що виспалися а від задух, бо надворі десь коло 35 градусів тепла. Піднімалися на відміну від попередніх днів довгенько, бо знали, що ніхто не предреться, що за намет і чого поставили. Для приведення себе в порядок скористалися паркінговою вбиральнею.
Починали думати, яким чином виїзжати звідси ч залишаємося тут, тобто в околицях Клягенфурту. Троха посперечавшись вирішили пхатися в напрямку Філлаха, а потім якось на Мюнхен.
До Філлаха їхали ми з дуже симпатичною австрійкою, угорського походження Анітою. Яка у Філлаху нам помогла розібратися із австрійською сімкарткою і заодно допомогла придбати квтки до Мюнхена.
Так-так. Через не зовсім хороші враження щодо автостопу саме в Австрії ми вирішили зекономити час і поїхати до Мюнхена поїздом, заплативши 66 євро за 1 людину. Як на українські мірк то дуже дорого. Правда, якщо добре знати нюанси то можна їхат було дуже дешевше купивши груповий квиток. Але так вже сталося. До Мюнхена ми їхали через Зальцбург, у якому робили пересадку, правда, на потяги не чекали зовсім. Дорога від Філлаха до Мюнхена зайняла 5 годин. Коли їхали до Зальцбурга познайомлися із офігенними молодими людьми Жасмін і її хлопцем Крістофом.
Вони розповіли про Австрію, про їхні роботи, відпочинки. Вони були дико шоковані дізнавшсь, що наші зарплати дотягують до 200 євро. І дивувалися як з такими зарплатами ми ще подорожуємо по Австрії, а не залишаємося тут на працю.
18-20 наш двоповерховий потяг прибуває до Мюнхена. На Центральному Вокзалі нас зустрічає Лара, яка поселяє нас на 2 ночі у свою квартиру. Знайти Лару нам помогла Лєра, яка із німкеною провела пару місяців у Індонезії.
За 5 євро ми купили добовий груповий квиточок у метро на двох. ДОїхали на квартиру, де поселилися. Лара нам дала запасні ключі і залишила нас на хаті. Помившись, пішли гуляти по центру міста. Ірландський паб, старі вулиці, купа арабів і турків. Додому приїхали після 00-00. Ще пізніше прийшла пяна Лара, яка ще до 3-тьою говорила з Дециком, а я спав, бо з моєю англійською там не було що робити.
Щодного кілометра стопом. ПРоте найбільше грошей потрачено було саме в пятий день.
Автостопом по Європам день 4 (частина 5)
День четвертий.
Вночі з Тарасом прокидался по кілька разів. Не зовсім приємно було думати, що коли лягали, то світило сонечко, а вночі і над ранок моросив дощ. Дощ дава нам розуміння, що стоп може бути ще гіршим, ніж був попереднього дня.
ПРокинулися. Зібрали намет і пішли по високій траві та холодній росі до заправки. На стоп стали о10-55. НІ фури, ні заїжджі машини так і не зупинялися. Як правило, показували, що звертають тут поблизу. А стояли ми з табличкою ГРАЦ. Приблизно в 11-40 нас підібрала сімя з Чехії, які їхали в Альпи скелелазінням займатися. Так як вони їхали набагато дальше, ніж ГРац і Клягенфурт, то вони нас взял підвезт до Клягенфурту. Хух, повезло!
Під час дороги нас то заливало дощем то пекло сонцем. 14-00 ми на паркінгу біля містечка Крумпендорф, десь приблизно 8-9 км до Клягенфурта. З паркінгу виходили перелазячи через сітку. Спустилися в містечко прямо до з/д вокзалу. Де почал розбиратся із автоматами по продажу квтків на поїзда та міський транспорт. Підійшла дівчинка, Марина, вірменка, яка по вимові зрозуміла, що ми із колишнього СНД, назвавши нас русіш. Погодилася на відвезти до Клягенфурту і провести нам там екскурсію. На перших порах навіть хотіла поговорити з якось подругою, щоб ми переночували на квартирі. Правда не склалося.
Маріна вчиться і проживає в Клягенфурті майже 5 років. Показала нам центр і головні вулички, а також направила нас до місця, де можна дешово купити харчі і скористатися інтернетом. Інтернет використал для того щоб дізнатися куда нам далі їхати і заодно зтелефонувалися з дівчинкою Ларою, яка в Мюнхені погодилася нас приютити.
ПІсля зависання з Тарасом в неті вирішили пройтися містом і поселитися на кемпінгу коло славнозвісного озера Wörthersee. Правда ціна виявилася явно за дорогою. 16 євро з людини і при цьому ви ще ночуєте в своєму наметі. ТО ми любазно відмовилися від таких пропозицій. І пішли шукати, якісь інші варіанти: десь в лісі чи у глухому кутку парку.
Глухй куток парку ми знайшли, правда, у мене пропало бажання там лишитася коли помітили хмари, які сунули, і думали що буде дощ, а там булу досить таки болотиста місцина. Децик скупнувся в озері. І ми пішл шукати нормальне місце для ночовлі.
Ночували ми на паркінгу на якому висаджувалися в обід. Там був туалет з водою і поляна для намету. Правда, перш, ніж вернутися туд ми планували ночувати на лавках над озром, проте коли там їздили поїзда, з регулярність в півгодини, то створювався такий шум, що спати було нереально, хіба якби були затички для вух.
За 4 день ми проїхали 280-290 км однією машиною. За що дуже вдячні чехам Катка і Павел.
Катка і Павел, водії з Чехії.
Вночі з Тарасом прокидался по кілька разів. Не зовсім приємно було думати, що коли лягали, то світило сонечко, а вночі і над ранок моросив дощ. Дощ дава нам розуміння, що стоп може бути ще гіршим, ніж був попереднього дня.
ПРокинулися. Зібрали намет і пішли по високій траві та холодній росі до заправки. На стоп стали о10-55. НІ фури, ні заїжджі машини так і не зупинялися. Як правило, показували, що звертають тут поблизу. А стояли ми з табличкою ГРАЦ. Приблизно в 11-40 нас підібрала сімя з Чехії, які їхали в Альпи скелелазінням займатися. Так як вони їхали набагато дальше, ніж ГРац і Клягенфурт, то вони нас взял підвезт до Клягенфурту. Хух, повезло!
Під час дороги нас то заливало дощем то пекло сонцем. 14-00 ми на паркінгу біля містечка Крумпендорф, десь приблизно 8-9 км до Клягенфурта. З паркінгу виходили перелазячи через сітку. Спустилися в містечко прямо до з/д вокзалу. Де почал розбиратся із автоматами по продажу квтків на поїзда та міський транспорт. Підійшла дівчинка, Марина, вірменка, яка по вимові зрозуміла, що ми із колишнього СНД, назвавши нас русіш. Погодилася на відвезти до Клягенфурту і провести нам там екскурсію. На перших порах навіть хотіла поговорити з якось подругою, щоб ми переночували на квартирі. Правда не склалося.
Маріна вчиться і проживає в Клягенфурті майже 5 років. Показала нам центр і головні вулички, а також направила нас до місця, де можна дешово купити харчі і скористатися інтернетом. Інтернет використал для того щоб дізнатися куда нам далі їхати і заодно зтелефонувалися з дівчинкою Ларою, яка в Мюнхені погодилася нас приютити.
ПІсля зависання з Тарасом в неті вирішили пройтися містом і поселитися на кемпінгу коло славнозвісного озера Wörthersee. Правда ціна виявилася явно за дорогою. 16 євро з людини і при цьому ви ще ночуєте в своєму наметі. ТО ми любазно відмовилися від таких пропозицій. І пішли шукати, якісь інші варіанти: десь в лісі чи у глухому кутку парку.
Глухй куток парку ми знайшли, правда, у мене пропало бажання там лишитася коли помітили хмари, які сунули, і думали що буде дощ, а там булу досить таки болотиста місцина. Децик скупнувся в озері. І ми пішл шукати нормальне місце для ночовлі.
Ночували ми на паркінгу на якому висаджувалися в обід. Там був туалет з водою і поляна для намету. Правда, перш, ніж вернутися туд ми планували ночувати на лавках над озром, проте коли там їздили поїзда, з регулярність в півгодини, то створювався такий шум, що спати було нереально, хіба якби були затички для вух.
За 4 день ми проїхали 280-290 км однією машиною. За що дуже вдячні чехам Катка і Павел.
пʼятниця, 29 липня 2011 р.
Австостопом по Європам день 3.
День третій:
Коли ми поселялися у хостелі, то на рецепсій сказали, що до 10 -ої ранку треба виселитися або за 5 євро можна продовжити до 13-00.
Нарахунок сніданку, то ми заплатили додатково 4,5 євро щоб можна було зранку поппоїсти в Хостелі. Прокинулися близько 8-30 і пішли снідати. Сніданок був дуже прикольним, бо то був шведський стіл, на якому можна було набирати скільки завгодно. Вибір продуктів був досить таки різний: всіялкого роду пластівці, молоко, сири, комбаси, булочки, приправи, кава, і чай. Брати можна було скільки б зїв. Але ми чомусь багато так і не їли.
Зібравши речі, я з Тарасом здали кімнату і на рецепсіі нам запропонували залишити наплічники в камері схову. Ми любязно погодилися і повалили гуляти вулицями Відня. Описувати, що ми бачили на вулицях, думаю не зовсім варто.
Близько 14 години ми явно спохватилися, бо треба було чим пошвидше покинути Відень, а то виїхати на автобани не є так легко як здається.
Забігли в супермаркет Хоффер, у якому купили булочки, черешні, ківі, води і пішли до хостелової камери схову, щоб забрати наплічники.
З міста ми вже вибиралися близько 15-30. ПРоблема виникла майже на рівному місці,ми зазделегідь не зовсім поцікавилися, куди найкраще добиратися, щоб виїхати на автобану напямку Грац. ТОму починали чуть розпитувати у водіїв, які керували нас у різних, майже протилежних напрямках. Так вибравши, завдяки мені, найгірший напрямок пішли стопити. Стопили в більшості на автозаправках. Питалися чи вивезуть нас на автобан. Проте ніхто не брав нас через те що в більшості ті заправки були у місті і всі хто там заправлявся продовжували шлях по Відні. Практично кожен хто нам відмовляв, рекомендували йти ближче до автобану. Так ми дойшли до останнього регульованого перехрестя перед автобаном на виїзді з міста, де було біль-менш зручне місце, щоб бажаючі нас могли підібрати.
Простояли ми на перехресті десь до 40 хвилин поки нам не зупинився угороць із Сербії, який ще у 1999 році під час бомбардування Белграду втік до Австрії. Його звали Кіс Бела. Кіс узяв нас підвезти до першої заправки на автобані, яка малу бути приблизно за 40 км. від Відня у нампрямку Граца. ДО заправки ми добралися менше ніж за півгодини. 17-40 і ми на заправці.
На заправці ми вирішили чуть перечекати і як виявлося, що чекали ми там довго через неможлвість виїхати із неї. Хоча тут як пояснення, можна сказат, що було обрано неправильну тактику. МИ підходили до машин, а не стоял на виїзді.
Просилися ми до вечора. Підходили до фур, але ті морозлися. Вирішили переночувати під автобаном. Перед тим як йти на ночівлю повечеряли італійським супчиком в ресторані італійської їжі на заправці. Ціна супу - 4,5 євро. І ще пиво.
Із заправки ми спускалися якоюсь стежкою на перефирійну дорогу, яка вела до невеличкого селища. Намет поставили між гіркою на автобан та полем з пшеницею. Погода була суперова. Крім того перед нашими писками були краєвиди із лісами та горами.
Проїхали близько 40 км.
Закінчення дня третього!
Коли ми поселялися у хостелі, то на рецепсій сказали, що до 10 -ої ранку треба виселитися або за 5 євро можна продовжити до 13-00.
Нарахунок сніданку, то ми заплатили додатково 4,5 євро щоб можна було зранку поппоїсти в Хостелі. Прокинулися близько 8-30 і пішли снідати. Сніданок був дуже прикольним, бо то був шведський стіл, на якому можна було набирати скільки завгодно. Вибір продуктів був досить таки різний: всіялкого роду пластівці, молоко, сири, комбаси, булочки, приправи, кава, і чай. Брати можна було скільки б зїв. Але ми чомусь багато так і не їли.
Зібравши речі, я з Тарасом здали кімнату і на рецепсіі нам запропонували залишити наплічники в камері схову. Ми любязно погодилися і повалили гуляти вулицями Відня. Описувати, що ми бачили на вулицях, думаю не зовсім варто.
Близько 14 години ми явно спохватилися, бо треба було чим пошвидше покинути Відень, а то виїхати на автобани не є так легко як здається.
Забігли в супермаркет Хоффер, у якому купили булочки, черешні, ківі, води і пішли до хостелової камери схову, щоб забрати наплічники.
З міста ми вже вибиралися близько 15-30. ПРоблема виникла майже на рівному місці,ми зазделегідь не зовсім поцікавилися, куди найкраще добиратися, щоб виїхати на автобану напямку Грац. ТОму починали чуть розпитувати у водіїв, які керували нас у різних, майже протилежних напрямках. Так вибравши, завдяки мені, найгірший напрямок пішли стопити. Стопили в більшості на автозаправках. Питалися чи вивезуть нас на автобан. Проте ніхто не брав нас через те що в більшості ті заправки були у місті і всі хто там заправлявся продовжували шлях по Відні. Практично кожен хто нам відмовляв, рекомендували йти ближче до автобану. Так ми дойшли до останнього регульованого перехрестя перед автобаном на виїзді з міста, де було біль-менш зручне місце, щоб бажаючі нас могли підібрати.
Простояли ми на перехресті десь до 40 хвилин поки нам не зупинився угороць із Сербії, який ще у 1999 році під час бомбардування Белграду втік до Австрії. Його звали Кіс Бела. Кіс узяв нас підвезти до першої заправки на автобані, яка малу бути приблизно за 40 км. від Відня у нампрямку Граца. ДО заправки ми добралися менше ніж за півгодини. 17-40 і ми на заправці.
На заправці ми вирішили чуть перечекати і як виявлося, що чекали ми там довго через неможлвість виїхати із неї. Хоча тут як пояснення, можна сказат, що було обрано неправильну тактику. МИ підходили до машин, а не стоял на виїзді.
Просилися ми до вечора. Підходили до фур, але ті морозлися. Вирішили переночувати під автобаном. Перед тим як йти на ночівлю повечеряли італійським супчиком в ресторані італійської їжі на заправці. Ціна супу - 4,5 євро. І ще пиво.
Із заправки ми спускалися якоюсь стежкою на перефирійну дорогу, яка вела до невеличкого селища. Намет поставили між гіркою на автобан та полем з пшеницею. Погода була суперова. Крім того перед нашими писками були краєвиди із лісами та горами.
Проїхали близько 40 км.
Закінчення дня третього!
середа, 27 липня 2011 р.
Автостопом по Європам - день другий
День другий!
6 ранку. З Тарасом стаємо, щоб по швидше зібратися і звалити, поки поляки, під брамою яких ми розклали намет, не побачили нашої “малої архітектурної форми” і не викликали поліцаїв. Збиралися по-армійськи швидко і без лшнього шуму.
6-30 ми вже вийшовши з ліску стояли на трасі до Кракова. Спочатку обрали виїзд з прилеглої вулиці на Краківську трасу, але нічого не виходило, оскільки з правою сторони була біла суцільна смуга. Пізніше вирішили піднятися на гору де завершується серпантинка, оскільки думали, що водії на низькій швидкості виялять бажання зупинитися. Там також не дуже щастило, тому ми врішили йти і шукати якоїсь заправки у напрямку Кракова чи Жешува.
Йшли ми вдовж дорогу десь може із півтора кілометра, вийшовши вже за околиці міста. Тут мене вгараздило обернутися і показати табличку ЖЕШУВ автівці, яка їхала нам за спиною. О Диво! Авто зупиняється. Чувак пропунує підвезт до Жешува. 7-40. Виявилося, що він відеоопереатор, тому навіть якось ламаною мовою вдалося говорити. А їхав він на пленар до Жешува. Водій колись також подорожував стопом, тому завжд намагається підбирати подорожуючих взнак вдячності того, що його колись підбирали. Гарне правило!
Якщо чесно, то такого чоловіка, який так дотримається правил дорошнього руху, ще не бачив. Він дотримувався усі швидкісні режими, які пропонувалися на дорозі. Водій мав потрапити до 8-30 в Жешув. ТО ми там були вже о 8-26, Зробивши пару перших фоток, ми з Тарасом, пішли шукати у Жешуві інші місця для подальшого стопу в напрямку Кракова.
Стопити ми почали на автобусній зупинці, по вул Краковській. Стопив спочатку я, але нічого не получалося. ТОму пішов, і приліг на лавочці зупинки. Тарас вияввся щасливішим від мене через хвили 6-9 зупинився бус, який їхав до Катовіце забрати турстів. Водія звали Марек, погодився взяти зі собою і нас. Починав падати дощ. Марек по дорозі розказував про будні водіїв фур та автообусів, подарував нам по шайбі, яка встановлюється в траспорт, щоб можна було бачти з якою швидкістю їздив водій і скільки часу він був у дорозі. Пляшка горілк подарована нами Мареку, мега-круто допомогла нам. Марек маючи час, вирішив вивезти нас на трасу на Чехію і висадити на хорошій, багатовідвідуваній заправці. Крім 20-30 км затраченим ним на наш вивіз, він ще спрезентував 8 злотих, 2 л. коли і передав по рації усім фурам та автобусам, що висадив 2 нормальних хлопаків, які їдуть у Чехію.
На заправці ми трохи промерзли, і щоб відігрітися пішли в середину і замовили Журека - то є така польська зупа. Коли зупу нам тільки готували, то Децик ходив і питав людей чи ніхто не їде на Чехію і чи не могли би взяти 2 хлопаків. 1 чоловік, мабуть вірменин, бо знав російську, їхав до самого Відня, майже до самого 20-30 км не доїзжаючи. ТОму він запропонував заправити на його на 15-20 літрів і він нас довезе у відень. Але ми щось морознулся, бо зашкодували витрачати гроші на солярку.
Так пройшло десь може й і зо 2 години. Інколи пролітала думка, чи то може дурню ми впороли, що не сіли з тиму чуваком. Так вже би десь доїзжали до Відня.
Правда під час чергнового рейду Тарас все таки надибав поляка, який їхав до самого Відня і був непроти взяти нас. Його звали Збишек.
ПРотягом багатьох років Збишек працюює у Відні, а сімя його живе під Краковом. Майже кожні вихідні він намагається їздити до сімї, щоб навідати її.Збишек у Відні живе в 10 районі, що дуже недалеко від історично-центральної частини міста. ТО він нас завіз практично у Центр, де показав дешеві дзвінки закордон, а також поряд знаходвся дуже хороший хостел, у якому ми поселилися.
17.50 євро і дівчатка на рецепції MEININGER HOSTEL мило посміхають ся і дають ключі від 407 кімнатки. НОмер 4-х місний. Із 2ма звичайними ліжками і 1 2-поверховим. В кімнаті є чиста постільна постільна білизна. Присутні душ і туалет. З Дециком передягнулися і пішли тусити до хостельного бару. Бар в хостелі - це дуже кльова штука. Коло нього там тусуються майже всі постояльці. Правда пиво там порівняно із цінами в маркетах досить таке дороге, 3,2 за 1 пляшку. Але в Європі є неприємна річ, порівняно з Україною, це маркети працюють до 20-00.
За другий день ми на 3 автівках проїхали близько 718 км.
поляк Марек, який від Жешува до Катовіце опікувався нами.
Збишек, з Катовіце до Відня.
Хостел
6 ранку. З Тарасом стаємо, щоб по швидше зібратися і звалити, поки поляки, під брамою яких ми розклали намет, не побачили нашої “малої архітектурної форми” і не викликали поліцаїв. Збиралися по-армійськи швидко і без лшнього шуму.
6-30 ми вже вийшовши з ліску стояли на трасі до Кракова. Спочатку обрали виїзд з прилеглої вулиці на Краківську трасу, але нічого не виходило, оскільки з правою сторони була біла суцільна смуга. Пізніше вирішили піднятися на гору де завершується серпантинка, оскільки думали, що водії на низькій швидкості виялять бажання зупинитися. Там також не дуже щастило, тому ми врішили йти і шукати якоїсь заправки у напрямку Кракова чи Жешува.
Йшли ми вдовж дорогу десь може із півтора кілометра, вийшовши вже за околиці міста. Тут мене вгараздило обернутися і показати табличку ЖЕШУВ автівці, яка їхала нам за спиною. О Диво! Авто зупиняється. Чувак пропунує підвезт до Жешува. 7-40. Виявилося, що він відеоопереатор, тому навіть якось ламаною мовою вдалося говорити. А їхав він на пленар до Жешува. Водій колись також подорожував стопом, тому завжд намагається підбирати подорожуючих взнак вдячності того, що його колись підбирали. Гарне правило!
Якщо чесно, то такого чоловіка, який так дотримається правил дорошнього руху, ще не бачив. Він дотримувався усі швидкісні режими, які пропонувалися на дорозі. Водій мав потрапити до 8-30 в Жешув. ТО ми там були вже о 8-26, Зробивши пару перших фоток, ми з Тарасом, пішли шукати у Жешуві інші місця для подальшого стопу в напрямку Кракова.
Стопити ми почали на автобусній зупинці, по вул Краковській. Стопив спочатку я, але нічого не получалося. ТОму пішов, і приліг на лавочці зупинки. Тарас вияввся щасливішим від мене через хвили 6-9 зупинився бус, який їхав до Катовіце забрати турстів. Водія звали Марек, погодився взяти зі собою і нас. Починав падати дощ. Марек по дорозі розказував про будні водіїв фур та автообусів, подарував нам по шайбі, яка встановлюється в траспорт, щоб можна було бачти з якою швидкістю їздив водій і скільки часу він був у дорозі. Пляшка горілк подарована нами Мареку, мега-круто допомогла нам. Марек маючи час, вирішив вивезти нас на трасу на Чехію і висадити на хорошій, багатовідвідуваній заправці. Крім 20-30 км затраченим ним на наш вивіз, він ще спрезентував 8 злотих, 2 л. коли і передав по рації усім фурам та автобусам, що висадив 2 нормальних хлопаків, які їдуть у Чехію.
На заправці ми трохи промерзли, і щоб відігрітися пішли в середину і замовили Журека - то є така польська зупа. Коли зупу нам тільки готували, то Децик ходив і питав людей чи ніхто не їде на Чехію і чи не могли би взяти 2 хлопаків. 1 чоловік, мабуть вірменин, бо знав російську, їхав до самого Відня, майже до самого 20-30 км не доїзжаючи. ТОму він запропонував заправити на його на 15-20 літрів і він нас довезе у відень. Але ми щось морознулся, бо зашкодували витрачати гроші на солярку.
Так пройшло десь може й і зо 2 години. Інколи пролітала думка, чи то може дурню ми впороли, що не сіли з тиму чуваком. Так вже би десь доїзжали до Відня.
Правда під час чергнового рейду Тарас все таки надибав поляка, який їхав до самого Відня і був непроти взяти нас. Його звали Збишек.
ПРотягом багатьох років Збишек працюює у Відні, а сімя його живе під Краковом. Майже кожні вихідні він намагається їздити до сімї, щоб навідати її.Збишек у Відні живе в 10 районі, що дуже недалеко від історично-центральної частини міста. ТО він нас завіз практично у Центр, де показав дешеві дзвінки закордон, а також поряд знаходвся дуже хороший хостел, у якому ми поселилися.
17.50 євро і дівчатка на рецепції MEININGER HOSTEL мило посміхають ся і дають ключі від 407 кімнатки. НОмер 4-х місний. Із 2ма звичайними ліжками і 1 2-поверховим. В кімнаті є чиста постільна постільна білизна. Присутні душ і туалет. З Дециком передягнулися і пішли тусити до хостельного бару. Бар в хостелі - це дуже кльова штука. Коло нього там тусуються майже всі постояльці. Правда пиво там порівняно із цінами в маркетах досить таке дороге, 3,2 за 1 пляшку. Але в Європі є неприємна річ, порівняно з Україною, це маркети працюють до 20-00.
За другий день ми на 3 автівках проїхали близько 718 км.
поляк Марек, який від Жешува до Катовіце опікувався нами.
Збишек, з Катовіце до Відня.
Хостел
Підписатися на:
Дописи (Atom)